Родинну реліквію передають у спадок з покоління у покоління
Понад 30 років ткаля Галина Логощук з села Білашів на Рівненщині працює на ткацькому верстаті, якому дві сотні років. Завдяки йому майстриня створила близько тисячі метрів полотна, її роботи є у різних країнах світу. Про родинну реліквію, яку передають у спадок з покоління в покоління, ткаля розповіла Суспільному.
На 200-літньому верстаті майстриня Галина Логощук створює ткані доріжки, рушники, скатертини та інші полотна. Ткацький станок, передавався у її родині у спадок.
- Років 10-12 мені тоді було і я розпитувала дідуся і маму, скільки ж йому років. Мій дідусь, 1905 року народження, то він казав, що ще його прабабуся працювала за цим верстатом, — говорить пані Галина.
У часи другої світової війни бабуся Галини зберігала верстат у землянці, і до сьогодні він залишився непошкодженим, лише місцями дерево стерлося від багаторічної роботи.
- Безумовно першою моєю вчителькою була моя мама. Ще я маленькою була, то сідала за верстат. Мама працювала зимою за верстатом і дотепер так мені згадується, оце таке свято, як стояв верстат у хаті. Свідомо, скажімо так, бо я рано лишилась сиротою, то у 25 років я вже сіла за верстат сама, — каже ткаля.
Найважливішими умовами для збереження верстата є сухість та дбайливе ставлення. Кількість витканих виробів, каже майстриня, вона не підраховувала, але загалом створила близько тисячі метрів тканого полотна:
- Роботи розлетілись по світу. Є багато і в музеях, є і в Португалії, в Америці, цієї весни у мене купували. Щось роздарувалося, щось купилося. Підійшов чоловік, поглянув на доріжки й каже: «Я так довго їх шукав, це ж моє дитинство». Купив у мене доріжку і сказав, що поїде вона в Америку".
Технік ткацтва майстриня знає багато, деякі перейняла від мами, деякі — властиві її рідній Березнівщині.
- Люблю працювати за верстатом. От як працюю, то почуваюся такою ниточкою між минулим, теперішнім і майбутнім. Мені мама наткала і його вистачило б і мені й моїм дітям, але ну от зберегти, примножити й передати, — каже ткаля.
Дім майстрині прикрашають ткані доріжки її мами, а домівки доньок Галини Логощук — вже її вироби. Дітей вона також навчила ткати за 200-літнім верстатом.
