Рівнянин Руслан Кондратюк пішов воювати за свободу, а не за 100 тисяч

У Рівненському обласному госпіталі ветеранів війни на реабілітації перебуває 33-річний рівнянин Руслан Кондратюк.

За освітою програміст. Воювати пішов у 2014 році. 29 січня 2014 року пішов на контракт, а навесні почалась антитерористична операція. Служити пішов солдатом – пізніше став головним старшиною батальйону зв’язку. Працював у штабі Оперативного командування "Захід", там прослужив до лютого 2022 року. Третього лютого звільнився, а вже 24 лютого пішов у військкомат добровольцем.

Боєць каже, що рішення прийняв відразу, бо надихнула історія 2014 року. Пішов воювати не за 100 тисяч, а саме за свободу. Коли бачив, як руйнуються села і міста не міг сидіти і не чекати, коли біда постукає у його двері.

Чоловікові пропонували повернутися до оперативного командування, але для себе вирішив йти в бойове угруповання. Воював у складі 68-ї єгерської бригади імені Олекси Довбуша на Донецькому напрямку біля міста Вугледар. Бригада була новостворена і складалася повністю із мобілізованих. Тиждень навчання і вже 5 березня опинився на війні.

Поранення Руслан Кондратюк отримав за межами поля бою. Їхали вантажною машиною, їх накрило градами. Товариш загинув на місці. Руслан дивом врятувався: каску зірвало, однак захистив бронежилет. Травмувало голову і ногу. Наклав турнікет на ногу, спробував накласти на голову бандаж, проте йому це не вдалося.

Боєць вважає себе неабияким щасливцем. Того вечора з наради повертався командир його взводу. Евакуювали практично відразу. Пам’ятає, як везли до шпиталю, прийшов до тями уже в Києві.

На війні найбільше його здивувало те, як відчайдушно ворог йде на штурм. Що їх мотивує? За що вони воюють? Надихався об’єднанням українців, як нації. Країна багато років жила на стереотипах, був поділ на регіональні особливості. Уявляв собі Донецьк та Луганськ, як промислову область, а виявилось, що ці місця нагадали рідне рівненське Полісся.

Найбільшу підтримку за час війни відчував від своєї дружини. Згадуючи її ім’я, витирає зрадливу сльозу. Дружину звати Ольга. Вони познайомились у 2006, коли практикував стрибки з парашутом. На своєму рахунку має майже 60 стрибків, дружина — утричі більше.

Мріє про тихе спокійне життя, аби кожного дня повертатись додому, ходити на роботу, бачити дітей.

До війни чоловік мав безліч захоплень. Грав на акордеоні, на гітарі, опанував клавішні інструменти. Каже, що співає, але погано.

За час реабілітації Руслан Кондратюк відкрив у собі хист до малювання – написав вісім картин. Пам’ятає, як тяжко було на лінії фронту. Там люди втомлюються, як морально, так і фізично.

- У такі моменти в голову починають лізти в голову думки на кшталт: "Чи правильно я все роблю? Правильно!" - зауважує боєць. Хлопцям «на нулі» передає наступні слова: «Не сумнівайтеся в собі. Ви обрали вірний шлях і все робите правильно!».