Речі з горища — експонати міні-музею
Мікрохвильова піч, у якій ви щойно розігрівали обід, мобільний телефон, яким ще зранку говорили, порохотяг, за допомогою якого годину тому навели лад у хаті, уже через кілька десятків років сміливо можуть стати експонатами місцевого музею. І в цьому немає нічого дивного, адже будь-яка річ, навіть найновіша та найсучасніша, відживає свій час і рано чи пізно стає предметом колекціонування чи просто предметом з минувшини.
Здебільшого такі речі зберігаються в музеях, музейних кімнатах, краєзнавчих кутках. Речі, яким пощастило потрапити в такі установи, десятки, а то й сотні років слугують для нащадків зразком побуту та господарювання минулих поколінь. Звичайно, такі заклади не змогли б виникнути без засновників-ентузіатів.
У 2011 році бібліотекарка публічно-шкільної бібліотеки села Світанок, що на Гощанщині, Оксана Гоголь організовувати краєзнавчий куточок. Заради цього жінка виділила невеличке місце в одній з кімнат бібліотеки.
- Ідея створити міні-музей спала мені на думку випадково, коли перебирала речі на горищі батьківської хати, - розповіла Оксана Гоголь. - Тримаючи у руках предмети, які використовували у побуті ще мої дідусь з бабусею, я чітко розуміла, що ними користуватися не буду, а викидати на смітник не дозволила совість. Здавалося, на речах ще відчувається тепло рук моїх найрідніших. Тоді й вирішила зберегти хоч частинку пам’яті про минуле.
Саме знайдені на горищі речі і стали першими експонатами міні-музею. Коли односельці почули про задум бібліотекарки, то й самі почали приносити в музей старовинні речі. Багато експонатів подарували бабусі, які мешкали по сусідству з пані Оксаною. Ще певну кількість експонатів подарували небайдужі мешканці Світанку та Великих Межиріч.
Нині відвідувачі бібліотеки можуть, вибираючи для читання книжку, переглянути старовинні вишиті рушники з різними орнаментами, коловертки, подивуватися різновидам глиняних глечиків, макітр, ступкою для тертя маку. А ще ж в експозиції зберігаються до десятка цеглин, які мають історичну цінність, тканий килим, плетені кошики та інше. Експонатів є багато, але площа виділеної для музею території не дозволяє виставити все. Тому Оксана Гоголь мріє розширити міні-музей, можливо заради цього доведеться дещо потіснити стелажі з книжками.
Хто знає, яка б доля чекала на міні-музей, якби Оксана Гоголь не черпала натхнення у сімейному житті. Духовних сил працювати на благо громади жінці додають чоловік Олександр, донька Анастасія та син Богдан. А ще радості та натхнення додають квіти, у яких майже цілий рік просто потопає її подвір’я.
Звісно, бувають періоди в житті, коли десь на денці світлої душі візьметься крапелинка жалю. То так вона сумує за нездійсненою мрією дитинства – дуже вже хотіла пані Оксана пов’язати свою професію із хореографією. Але вже за мить душа тішиться іншому – тому, що вдалося здобути і досягти. Оксана Гоголь оволоділа кількома професіями – вона і пекар-кондитер, і бібліотекар. Утім, пропрацювавши 27 років із книжками, пані Оксана стала розуміти, що певно так і мало бути.
- Намагаюся у всьому шукати щось хороше. Адже життя прекрасне. І дуже хочеться вірити, що рано чи пізно праця бібліотекарів, працівників музеїв, працівників культури загалом почне цінуватися владою, як на державному так і на місцевому рівнях, ділиться своїми переживаннями Оксана Гоголь. – Коли почалася реорганізація місцевого самоврядування, ми стикнулися з тим, що нікому стали не потрібними. Нас взяла на баланс ОТГ, але дозволили працювати лише на 0,5 ставки без будь-яких доплат. Хіба це справедливо? Чомусь існує думка, що у селі не потрібні бібліотеки, будинки культури, музеї. Але ж тут теж живуть люди. Вірю, що все зміниться на ліпше й сама буду цього прагнути. Я тут народилася, виросла, й мешкаю нині, ця земля дала життя моїм дітям, тут наше родове коріння. Ми мусимо перемогти. Міні-музей та бібліотека у цій справі багато значать. У музеї ми бережемо минувшину, бібліотека ж дарує надію на ліпше майбутнє.
Анна САПАЛЬЧУК, с. Світанок
