Під час першого бойового виходу страху не відчував
Сергій з позивним Монгол з дитинства мріяв стати військовиком. Навіть намагався вступити у виш, але не взяли через плоскостопість. Нині йому вже 39, шість із яких він - на війні. Каже, що вада, через яку не вдалося піти омріяним шляхом, не стала на заваді для того, щоб боронити країну.
Історію бійця розповіли у104-ій окремій бригаді територіальної оборони.
- Якось не було можливості евакуювати хлопців транспортом, то я за ними сім кілометрів пішки пройшов сам. Зайшов на позицію, їх забрав, вивів. Ще там з інших підрозділів теж були бійці. Вони отримали наказ залишитися ще на добу. То я їм “Кропиву” (бойова система карт тактичної обстановки) відкрив, показав маршрут, куди краще вийти, безпечніше, – розповідає воїн.
Далі після 2018-го демобілізувався і пішов на цивільну роботу, працював на атомній станції. Напередодні повномасштабного вторгнення прийшла повістка і він без вагань пішов.
Перший бойовий вихід в складі 61-го батальйону стався під час оборони Бахмута. Каже, що зовсім не відчував хвилювань чи страху, хоч там було дуже "гаряче".
- На той час я ще був командиром відділення. Ми мали коригувати вогонь артилерії. Заїхали на броні, вивантажилися, знайшли укриття, де можна працювати. І працювали гарно. Але потім нас засікли, - каже Монгол.
Спочатку по них випустили касету "Градів" і ті "лягли" за сотню метрів від них, але наступний удар був влучним.
- Пряме попадання було в будинок, і нас там накрило. Хлопці кричали, бо контузія у всіх була. Багато хто впав у паніку, але якось я зміг організувати. Вибрався з-під завалів і був доволі врівноважений. Всю відповідальність взяв на себе. Викликав евак, - каже боєць.
За ці роки Сергію довелось не раз організовувати евакуацію бійців з передової. Часто він і заводив побратимів на позиції:
- Вів саперів, щоб вони замінували позиції хлопцям, аби ніхто до них не підійшов. Нас помітила "пташка" і почали біля нас 120-ті міни падати. Я кажу: "Хлопці, лягайте!". А вони всі в купку до мене збилися, як до мами. Ми лежали. По нас випустили приблизно15 мін. "Пташка" подумала, що ми вже 200-ті та полетіла, - каже Сергій.
Подібні виходи мусив виконувати чи не щодня. Хоч Сергій і командує взводом, але, каже, що часом жалів хлопців і сам ходив на виходи, бо людей мало і їм потрібен бодай якийсь перепочинок, а от про свій відпочинок не надто переймається, бо від початку повномасштабного вторгнення жодного разу не ходив у відпустку.
Натомість його тримає думка про зустріч із доньками й перемогу. Каже, що безсумнівно війна закінчиться нашою перемогою. Якою вона буде, не береться прогнозувати, але мріє, що ми повернемо контроль над всією нашою територією, а більшого й не прагне, бо нам чужого не треба.
Нині він служить в 104-й бригаді. Разом зі своїм 61-м батальйоном пройшов бої за Бахмут, брав участь в обороні Куп’янщини. Проте чи не найбільше бойового досвіду здобув ще за часів АТО на Донбасі: “Вперше на війну потрапив у 2015-му. Воював під Станицею Луганською, Щастям, Пісками, Курдюмівкою, Майорським, Зайцевим”.
