На руках, на конях, а потім вже автомобілем «швидкої»
Популярність звалилася на фельдшера бригади швидкої допомоги із Тучинського пункту Степана Вознюка несподівано. Через два дні після того, як він відпрацював звичайний виклик у село до хворого в критичному стані, став, мабуть, найвідомішим медиком в районі.
Раптова слава прийшла після, здавалося б, звичайного звіту обласного центру екстреної допомоги. У ньому йшлося про те, що в селі Воронів, яке за 40 км від Рівного, через снігові замети фельдшер на спині протягнув хворого два кілометри до карети «швидкої». Природно, Степан Вознюк миттєво опинився у центрі уваги місцевих жителів і преси.
— Та ну, який я герой! — відмахується фельдшер Степан Вознюк. — З мене зробили героя, взагалі так розкрутили медійники — я сам в шоці, кажу чесно. Хоча можна сказати, що кожен з нас герой — ми працюємо в екстремальних умовах. Всі колеги, які працюють на «швидкій», та взагалі всі медики, роблять подвиги щодня — їх тисячі і сотні тисяч. Просто так вийшло, що хтось розкрутив цю «сенсацію», підхопив — і закрутилося… Хоча краще нехай будуть такі позитивні моменти, ніж аварії та вбивства.
Того вечора «швидка» отримала виклик — піднялася температура до 40 градусів у 47-річного Володимира Мартинчука, інваліда дитинства (у нього ДЦП) з невеликого села Воронів. Місцева бригада обслуговує 16 сіл в радіусі 28 км. Під час снігопадів тут — ні проїхати, ні пройти…
Через снігові замети карета «швидкої» зупинилась за два кілометри від будинку хворого. Що робити? У таких випадках, як інструктують бригади швидкої допомоги, вони повинні викликати рятувальників, щоб ті забезпечили проїзд, або інші служби, на які покладено обов’язки з розчищення доріг. Але тоді Рівненську область, як і інші в Західній Україні, сильно замело…
Рятувальники проїхати на змогли — що вже казати про «швидку». Інші служби теж не відмовили, але попередили, що швидко не впораються — доведеться чекати…
Аж раптом побачили, що до карети «швидкої» біжить жінка, кричить, мовляв, пацієнт уже б’ється в судомах, ситуація критична, ось-ось помре. Фельдшер Степан Вознюк прихопив чемоданчик і почав пробиратися за нею через замети. Якби дорога була прочищена, то дійшли б за хвилин 15-20, але пробиратися довелося через перемети, які були по пояс і вище. Через такі кучугури навіть трактор проїхати не міг.
— Поки ми їхали до села ще «швидкою», сказав матері хворого, щоб спробувала збити температуру таблетками і контролювала тиск, — згадує цей виклик Степан Вознюк. — Коли я прийшов, температура вже почала падати — зробив ще два уколи, діагностував запалення легенів. Стало зрозуміло, що потрібно екстрено госпіталізувати до лікарні, щоб врятувати…
На підхваті біля хворого була тільки старенька мама та двоє сусідок — Алла і Оксана. Оксана побігла запрягати коней.
— Я спробую, може, коні виїдуть, на возі до «швидкої» довеземо, — сказала Оксана і побігла.
Фельдшер Степан чекати не став, звалив хворого на спину — добре, що той важив не більше 50 кілограмів, і попрямував до «швидкої» по заметах. То ніс, то тягнув, а там і віз під’їхав. Але коні пробратися крізь замети теж не могли — провалювались, відмовлялися йти… Втім, все ж пацієнта «дотягли», як кажуть на медичному сленгу працівники «швидкої», не лише до карети, а й до Гощанської районної лікарні.
— Навіть не думав — чекати чи нести самому, адже пацієнт перебував у критичному стані, — відповідає Степан Вознюк на наше запитання, чи не можна було почекати до ранку або хоча б поки дорогу розчистять. — Не раз носив — всі носять. Адже зі мною поруч були жінки, і я був впевнений, що ми його дотягнемо.
Дотягли. А наступного дня Степана Вознюка вже почали зупиняти на вулиці, дізналися про нього й інші хворі, до яких він їздив на виклики.
Врятована дівчина запросила на весілля
Степан Вознюк у медицині — 34 роки, 31 — працює на «швидкій». Йти, незважаючи на низькі зарплати, не хоче. Хоча кликали за кордон. Він ще і реабілітолог, і менеджер з організації управління охорони здоров’я.
— Я не зміг перейти. Я люблю цю професію — люблю роботу на «швидкій», — ділиться Степан Вознюк. — Я тільки прийшов на роботу, був випадок — мотоцикліст розбився, відкрита черепно-мозкова… Ми його тоді врятували, і він потім прийшов з подякою на станцію «швидкої». Це так зворушливо… Напевно, я тому так і полюбив цю професію.
Степан Вознюк розповідає, що таких випадків було багато. Ще один — кримінальний.
— Дівчині проломили череп, я її врятував. Через місяців шість-сім йду з дружиною по селу — збирався їхати в місто. А тут назустріч йде весілля. Підійшли до мене — вклонилися, запрошують на весілля, — розповідає фельдшер. — Це була та сама дівчина, вона сказала: «Завдяки вам я маю можливість надіти фату, і я б дуже хотіла вас на весіллі побачити». У мене аж все в душі перевернулося… Було дуже приємно. Це ще один випадок, коли хочеться працювати на цій роботі. Найважче — коли молоді вмирають: або випадок критичний, або аварія, або хворобу запустили — і викликають вже, коли судоми…
Переніс COVID-19
Крім того, Степан Вознюк заслужив і довіру громади — його вже тричі обирали депутатом. Завдяки цьому він може трохи допомогти колегам і місцевій медицині.
— Знаєте, я в листопаді тяжко перехворів на коронавірус. Лежав у реанімації — і там все заново усвідомлюєш, світогляд змінюється повністю, — розповідає Степан Вознюк. — Я побачив, як люди реально чіпляються за життя: ніч, ти лежиш — навколо все пікає, шумить, люди вмирають… Коли виписали, дружина розповідала, що я ще два тижні здригався. Ця професія повинна бути престижною. «Швидку» треба модернізувати. А нашій «газелі» — 15 років! Хоча повинна бути суперсучасна. Ні, у мене вона вся забита апаратурою — завдяки тому, що я депутат і керівництво допомагає. Але так не скрізь. Коли людину в лісі вкусила змія — я приїхав на уазику. А в непроїзні місця гелікоптер взагалі?то висилають. Як і в снігові замети — адже людське життя і здоров’я, найважливіше.
— Я цікавився, згодом стан Володимира Мартинчука покращився, став стабільним. Але, на жаль, 21 лютого повідомили, що він помер. Мабуть, тут далась взнаки тяжка форма інвалідності. А хвороба — це сильний стрес і навантаження для й так виснаженого організму. Те, що він дожив до 47 років, є величезною заслугою його матері, пані Валентини. Вона піклувалась про нього все життя, він був її єдиним сином, — розповів Степан Вознюк.
Анна МІЩИШИН, kp.ua
