Мін’юст хоче забирати спадок у родичів покинутих пенсіонерів

Нова ідея від Міністерства соціальної політики: своє державне утримання в будинках для людей похилого віку підопічні цих закладів компенсують житловою площею після своєї смерті. Йдеться про забутих родичами безпорадних стареньких, які йдуть доживати свій вік до будинку для людей похилого віку, де отримують весь необхідний догляд за рахунок держави. А після смерті старенького тут же з’являються спадкоємці й заявляють свої права на спадщину, тобто житло.

У новому законопроєкті пропонується, щоб спадкоємці компенсували всі витрати на утримання їхнього родича в будинку для літніх людей. Інакше успадковане житло їм не віддадуть. Адже перед тим, як пенсіонер переступив поріг закладу, він підписує з адміністрацією закладу договір довічного утримання та догляду, натомість віддає свої квадратні метри. Така практика існувала і раніше, на добровільних засадах, але тепер може стати обов’язковою.

Воля людини вища від спадщини

— Якщо пенсіонер укладе з будинком престарілих як з юридичною особою договір про довічне утримання і догляд, то спадкоємцям в судах доведеться дуже важко. Людина в ясній свідомості і пам’яті з власної волі уклала договір, за яким її власність перейшла до держави. Усе! Воля людини вище від спадкових прав, — каже правозахисник Антон Король. — До того ж подібні договори завіряють нотаріуси, які фіксують, що людина підписує договір без примусу.

Відповідно до одного з пунктів нового законопроєкту, поки пенсіонер перебуває в установі, нотаріус зобов’язаний йому відмовити у відчуженні нерухомості, якщо пенсіонер забажає її продати, подарувати або передати в спадщину. Його «квадрати» залишаться недоторканними до того моменту, аж поки суд вирішить — чи компенсували спадкоємці витрати державі або вона може забрати житло в якості оплати.

І раніше оплачували

Коли у відносинах «людина — держава» держави стає занадто багато, починає «пахнути» корупцією та шахрайством. Ми знаємо, як іноді можуть працювати соціальні служби або опіка — так, що людей похилого віку, які «змінили» своє житло в центрі на «будиночок у лісі» або «прекрасний притулок з усіма зручностями», не можуть знайти роками. А якщо шахраї почнуть прикриватися ім’ям держави, якій наші старші люди і все ще продовжують вірити? І не причепитися: ось же закон! Але він як дишло — як повернеш…

Держава клянеться, що все заради людей похилого віку і тільки їхні інтереси в основі. Але що заважає забезпечити літнім людям гідні умови життя вже зараз? Почнемо хоча б з того, що до останнього часу старенькі віддавали 75% пенсії за своє проживання в будинках-інтернатах для людей похилого віку. З вересня цього року, згідно із затвердженим «Типовим положенням про будинок-інтернат для громадян похилого віку та осіб з інвалідністю» (стаття 13), «на повне державне утримання в інтернати безкоштовно приймаються особи з інвалідністю I групи… громадяни похилого віку, особи з інвалідністю II?III груп, середньомісячний сукупний дохід яких становить менше двох прожиткових мінімумів для непрацездатних осіб (3538 грн)». Ті, у кого пенсія від двох до чотирьох прожиткових мінімумів (7076 грн), влаштовуються в інтернат і отримують соціальні послуги за диференційованою платою. У кого пенсія вища від цієї суми — оплачують всі послуги будинку престарілих повністю.

Мабуть, заяви законодавців про те, що держава бере на себе повне забезпечення людей похилого віку в інтернатних закладах, потребують коригування. І раніше оплачували, і зараз багато оплачують своє перебування. Як з цим бути? У законопроєкті про це — ні слова.

А що потім?

З іншого боку, немає жодних гарантій, що в будинку для літніх людей людина отримає гідний догляд. А що, власне, означає ця фраза — «гідний догляд»? Ліжкомісце, каша на обід і раз в тиждень запитання чергової медсестри «Як себе почуваєте?» можна вважати повноцінним доглядом? Законодавці пропонують прописувати всі пункти, що таке догляд та утримання, в новому законі (точніше — на підставі закону вносити правки до відповідних статей Цивільного кодексу та деяких законів України), але чи виконає держава те, що обіцяє?

Ще один нюанс — недієздатні громадяни. Зазвичай їхні інтереси представляють служби опіки (якщо немає призначеного опікуна з числа родичів або близьких людей). І саме опіка буде вирішувати, чи можна від імені недієздатного пенсіонера укладати договір з інтернатом на утримання взамін на житло, чи ні.

— Дуже багато питань до цього законопроєкту, де не прописано механізм його реалізації, і, відповідно, виникають запитання. Я не можу сказати, що це поганий законопроєкт. Немає поганих законів — є погані його виконавці, — говорить Антон Король. — Хто, наприклад, буде визначати — ухиляються діти від виконання своїх обов’язків з утримання батьків чи ні? Що саме є утриманням, доглядом? Що буде робити потім з житлом своїх померлих підопічних будинок престарілих — продавати, роздавати працівникам, здавати в оренду? Хто і за якими тарифами буде вираховувати для спадкоємців вартість компенсації утримання однієї людини в будинку для літніх людей? Як буде оцінюватися житло? Все це повинно бути в законопроєкті виписано дуже докладно, інакше і говорити нема про що.

Замість післямови

В Україні, за різними підрахунками, трохи більше восьми мільйонів людей похилого віку — від 60 років і старше. Скільки тих, кого забули діти, — хтозна… А скільки таких, чиї діти не можуть їх утримувати з вагомих причин? Хто і як буде відсівати таких спадкоємців житла?

Чи не перетвориться ідея Мінсоцполітики в банальне відбирання квартир і будинків людей похилого віку під приводом державної турботи про них?

— Поки можна точно сказати, якщо законопроєкт в такому вигляді стане повноцінним законом, судам значно додасться роботи. Спадкоємці битимуться з державою, і ці процеси можуть тривати роками. Хто від цього і що виграє — незрозуміло, — резюмує правозахисник.

Діна Вишневськи, kp.ua