"Люблю дивитись телевізор, мабуть, це любив робити чоловік, серце якого у мене б’ється"
Валентина Гвоздецька, якій місяць тому пересадили нове серце, оговтується від пережитої операції й нещодавно повернулась додому, в село Сухівці Рівненського району, в люблячу родину. Жінка стала третьою реципієнткою, донорське серце якій пересаджували у Рівненській міській лікарні. Традиційно надскладну операцію робила команда рівненських лікарів та з Національного інституту хірургії та трансплантології імені Шалімова. А можливо це стало лише після отримання відповідної ліцензії міською лікарнею та навчання персоналу.
Нове серце пані Валентина отримала місяць тому. Нині жінка вже вдома, в оточенні люблячої родини відновлює сили, багато гуляє і навіть зробила нову зачіску. А ще минулого жовтня пацієнтка почула страшний вердикт – без донорського серця її час збіжить швидко.
- Як з’ясувалось, у пацієнтки ураження серцевого м’язу, воно погано скорочується, відтак не виконує свою роботу. Якщо зволікати, серцева недостатність призводить до того, що страждають всі органи і системи. Розвивається так звана поліорганна недостатність. Тоді вже виконувати таке оперативне втручання неможливо, - розповідає лікар-кардіохірург Національного інституту хірургії та трансплантології імені О.О. Шалімова Тарас Доманський.
Валентина встигла! Її поставили на лист очікування. Для пацієнтки ці десять місяців були вічністю…
…На дзвінок від лікаря донька пацієнтки Юлія відповіла одразу. "Потенційний донор є", - почула у телефоні. Рідні 45-річного чоловіка, мозок якого помер, прийняли надскладне рішення. І вже за кілька хвилин Валентина збиралась у дорогу.
- Я так намучилась, коли чекала операції, що жодного хвилювання в той день вже не було. я їхала в лікарню з радістю, бо то була моя остання надія на життя, - зізнається пацієнтка з пересадженим серцем Валентина Гвоздецька.
Найскладніше, каже донька Юлія, було чекати на бодай якусь звістку з операційної. Жінка вмивалась слізьми і не втрачала надії. І таки врешті почула перші мамині слова, які та промовила щойно опритомніла.
- "З днем народження. Донечко, з днем народження". Я це почула і як заново народилась. Це ж моя мама, - не стримує знову сліз Юлія Федоришина.
Відчай, страх перед смертю і надія, яку подарували Валентині трансплантологи – нелегкий шлях, але його працелюбна жінка подолала. За кожен вільний подих нині вона дякує родині донора.
- Хай їм Бог здоров’я дає, а тій людині, котра посмертно дала мені своє серце, хай буде вічна пам’ять, - каже Валентина Гвоздецька.
Щодня пані Валентина приймає до півсотні пігулок.
- Усі пацієнти з пересадженими органами приречені на пожиттєву терапію. Вони постійно будуть приймати ліки для того, щоб запобігти відторгненню донорського органу, - додає лікар-кардіохірург Тарас Доманський.
І з кожним днем нове серце повертає Валентині нові сили. Для когось - банально, а для жінки помити тарілку – чи не подвиг. Розповідає: одразу після пересадки майже щоночі снились кошмари. Нині ж помічає за собою нову звичку: полюбляє дивитись телевізор. Припускає: так любив проводити час її донор. Донька жінки каже: нині у їхньому житті змінились не лише мамині вподобання.
- Мамі треба догляд, любов, терпіння. Але нам все це треба пройти, бо лікарі дали такий великий шанс – жити! Це лікарі з великої літери і вони проживають свою роботу як друге своє життя, - із вдячністю каже донька Валентини Юлія.
Нарешті трансплантологія в Україні почала розвиватись, кажуть лікарі. Це стало можливим і завдяки людям, які приймають оте складне рішення – дозволити забір органів у померлого родича. Раніше відмовлялись всі, тепер половина. Але і це дало надію на життя десяткам людей.
- Якщо раніше багато хто думав, що це незаконно або якось мотивується матеріально, то нині багато людей усе чудово розуміють. Це державна програма. В Україні розроблений пілотний проект по трансплантації і ця галузь отримала дуже хороше фінансування, - каже трансплант-координатор Андрій Гирак.
Валентина Гвоздецька з родиною вдячні усім, хто допомагав і підтримував. У новому серці, каже жінка, вона плекатиме ще більше любові. І цінуватиме кожен день нового життя.
Світлана ПРОКОПЧУК
