Художник із Здолбунова: Відтер шар пилу з ікони, а там діаманти
"Не шукайте слави людської", – ці слова преподобного Серафима Саровського стали для 69-річного пенсіонера Валерія Семенюка, іконописця із Здолбунова, правилом життя. Валерій Іванович написав сотні ікон, але жодну зі своїх робіт не підписував. Грошей за свою працю митець бере небагато: намагається працювати за півціни чи зовсім безкоштовно, пише “КП в Україні”.
Мріяв стати священником
Малювати Валерій Семенюк любив із самого дитинства.
- У школі мені навіть знижували оцінки з образотворчого мистецтва: ніхто не вірив, що малював сам. Але я не ображався, – розповідає нам Валерій Семенюк.
Маленький Валера мріяв стати священником, але життя розпорядилося інакше – довелося працювати "у світі". Валерій Іванович змінив чимало професій – працював інженером на заводі, учителем малювання у школі, робив ескізи для рекламних агенцій, а вечорами малював ікони. І так – 40 років.
Втім, одного разу митцю представилася можливість втілити свою дитячу мрію.
- Уві сні я побачив свою ікону "Молення Чаші". Христос на ній як живий, але затулив руками обличчя. Коли прокинувся, подумав: мабуть, я надто грішна людина, якщо не гідний бачити обличчя Господа, – згадує Валерій Іванович. - Наступного дня мені зателефонував благочинний і каже: "Валера, хочу, щоб ти став священником". Відповідаю, що я художник, довкола стільки молодих людей після семінарії, які із задоволенням будуть служити.
"Ні, хочу, щоб ти став священником", - відповів благочинний і дав іконописцеві духовну літературу для вивчення. За його планами, вже за кілька місяців рівненський художник мав стати батюшкою.
- Вже вдома подумав: "Ну який із мене священник? У мене немає музичного слуху! І тут я згадав про свій сон. Напевно, якби Господь показав своє обличчя, мені слід було б стати священнослужителем, але він показав мені руки. Думаю, я для того народився, щоби писати ікони, - розсудив Валерій Іванович.
Дар передбачення під час посту
Валерій Іванович переконаний: ікону має писати людина з великою вірою. І ще одне незвичайне спостереження:
- Коли людина здорова і добре почувається, вона не бачить те, що помічає людина в хворобі. Поки я почувався погано, у мене набагато сильніші роботи виходили. Тільки одужував, ікони ставало писати важче, – пояснює Семенюк.
А ще справжній іконописець має під час роботи тримати суворий піст і жити за Євангелієм. У такі дні Валерію Івановичу сняться пророчі сни і відкривається дар передбачення. Якось художник розписував храм у Харкові. Прийшов на роботу, а там похорон. Увагу іконописця привернув один чоловік, який був присутній на відспівуванні. "Ця людина скоро помре", - раптом сказав Валерій Іванович півчим.
– Після цього ще тиждень пропрацював, потім поїхав на батьківщину відпочити. А коли повернувся, знову побачив у храмі тих самих людей. Запитую: "Що сталося?". А хористи мені відповідають: "Сьогодні відспівують ту людину, про яку ви говорили минулого разу", - згадує наш співрозмовник. - У мене навіть серце почало хворіти від такого. Коли перестав постити – дар передбачення минув.
Дивовижна знахідка
Якось Семенюку принесли на реставрацію 700-річну ікону Божої Матері. Написали її у Греції, а в Україну вона потрапила років триста тому під час чуми. За товстим шаром пилу та бруду митець виявив цілий стан – "корона" на іконі Богородиці виявилася вимощена діамантами з величезним смарагдом по центру. Несумлінний реставратор міг замінити коштовне каміння на дрібнички: різниці ніхто б не помітив.
– У Радянському Союзі було чимало таких історій. Дорогі елементи ікон забирали та замінювали підробкою, - зітхає художник.
Наш співрозмовник так вчинити, звісно, не міг. Валерій Іванович переконаний: розплата за подібний гріх буде фатальним – можна втратити майно, здоров'я, близьких і навіть власне життя.
Тому найчастіше свої роботи Семенюк віддає за півціни, а іноді жертвує безкоштовно.
- Якщо людина щось жертвує, Бог не залишить цей вчинок поза увагою. Якщо щось добре зробив, допоміг комусь чи навіть просто сказав добре слово – це до тебе повернеться. Тільки не треба чекати подяки від людей, – переконаний митець. – Скільки разів я міг загинути… Але Бог зберіг мені життя. Нічого у цьому світі випадкового немає.
